Укладання договорів: враховуємо положення нового Цивільного і Господарського кодексів

Джерело

Проект аграрного маркетингу

3474

Важливою темою, якою зараз повинні активно цікавитись керівники та спеціалісти підприємств, установ і організацій, є правове регулювання договірних відносин в наступному, 2004 році. Це пов’язано з тим, що 1 січня 2004 року набувають чинності новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК) та Господарський кодекс України (далі - ГК). Раніш основним нормативним актом, що регулював договірні не зовнішньоекономічні відносини, був Цивільний кодекс України, і зараз постають питання: яких змін чекати, як діяти, які документи готувати та підписувати в наступному році, в якому почне діяти не тільки ЦК, а ще й ГК, який також регулює договірні правовідносини суб’єктів господарювання. При пошуку відповідей на ці питання треба також враховувати, що, по-перше, до ГК в зв’язку з його недосконалістю, можливо, будуть вноситися певні зміни вже найближчим часом, і, по-друге, значних змін зазнають і інші інститути права, в т.ч. і безпосередньо пов’язані з підприємницькою діяльністю.

Розглянемо, як нові ЦК і ГК регулюють укладання договорів при здійсненні господарської діяльності.

Форма договору.

Відповідно до ст. 202 ЦК договір є дво- чи багастороннім правочином. Ст.208 ЦК встановлює, що у письмовій формі належить вчиняти:

  1. правочини між юридичними особами;
  2. правочини між фізичною і юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК (тобто крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент вчинення, наприклад, купівля-продаж за готівку в магазині);
  3. правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою ст. 206 ЦК;
  4. інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації тільки у випадках, встановлених законом (ст.209 і 210 ЦК).

В той же час, як і раніш, є необов’язковим укладання договору у формі одного документу, підписаного сторонами. На підставі ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Треба відмітити, що ці документи можуть бути передані за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Порядок підпису і передачі документів засобами електронного зв’язку встановлюється Законом України „Про електронні документи та електронний документообіг”, який набирає чинності з 27 грудня 2004 р. та Законом України „Про електронний цифровий підпис”, який набирає чинності з 1 січня 2004 р.

Ст. 207 ЦК також фактично обмежує можливість використання засобів копіювання, факсимільного зв’язку при вчиненні правочинів. Використання таких засобів можливо у випадках, встановлених законом, іншими актами законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Не можна сказати, що ця норма є абсолютно чіткою і зрозумілою, а, отже можна порекомендувати читачам, по-перше, не захоплюватися укладанням договорів по факсу чи підписанням ксерокопій і, по-друге, обов’язково зазначати в документах, що сторони визнають дійсність документів, які підписані по факсу чи з використанням інших засобів передачі підпису.

ГК не містить суттєвих відмінностей у порівнянні з ЦК щодо вимог до форми договорів. В ст. 181 ГК зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В ст.207 ЦК зафіксована вимога, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Отже, як і раніш, суб’єкти підприємницької діяльності повинні перевіряти повноваження особи, яка підписує договір чи інший документ (лист тощо), спрямований на встановлення договірних відносин.

В той же час треба звернути на те, що кодекси містять вимогу не тільки щодо наявності сторін в договорі, але й скріплення його печаткою. І якщо в ст.207 ЦК зазначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, то згідно ГК всі господарські договори, викладені в формі єдиного документу, повинні бути скріплені печаткою. Це означає, що суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи повинні також подбати про виготовлення печаток, для того, щоб не виникало питань щодо дійсності підписаних ними господарських договорів.

Зміст договору

Відповідно до ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як і раніш, при укладенні договір сторони повинні звертати максимальну увагу на наявність в договорі істотних умов. Договір вважається тільки тоді укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, про що зазначено як в ЦК (ст.638), так і в ГК (ст. 180)

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. (ст.638 ЦК, ст.180 ГК).

В той же час, порівняно з ЦК, ГК „не зупиняється на досягнутому” і дає мінімально необхідний перелік істотних умов для будь-яких господарських договорів: предмет, ціна та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Встановлення істотних умов всіх господарських договорів у ГК, точки зору автора, є зайвою і навряд чи буде на користь розвитку договірних відносин. Наприклад, це стосується випадків, коли сторони не зможуть посилатися на вимоги нормативних документів щодо якості продукції, і повинні будуть самі визначати і чітко фіксувати в договорі вимоги до якості послуг. Так, придумати вимоги до якості складних консультаційних послуг може стати складним завданням для замовника і виконавця. Зазначення строку дії в договорі також в деяких випадках може не тільки бути на користь сторонам, а й, навпаки, зашкодити їм в розумінні своїх прав і обов’язків. В зв’язку з цим можна порекомендувати сторонам чітко визначати в договорі правові наслідки настання кінцевого терміну дії договору.

Андрій Никоненко,

радник з юридичних питань Проекту аграрного маркетингу в Україні

Реклама

Вхід